Пам'ятка природи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Парагільмен — пам'ятка природи, Україна. Зима 2010 р.
Пам'ятка природи «Вежа Диявола», Вайомінг, США

Па́м'ятка приро́ди — окремі унікальні природні об'єкти, що мають наукове, пізнавальне, історичне, культурно-естетичне значення. Поняття введено А. Гумбольдтом (1819). Серед них водоспади, печери, гейзери, ущелини, вікові дерева, скелі та ін. Об'єкти і комплекси, оголошені пам'ятками природи, повністю вилучаються з господарського використання, тут забороняється будь-яка діяльність, що завдає їм шкоди. Пам'ятки природи поділяються на геологічні, гідрологічні, ботанічні, комплексного типу, а також включають пам'ятки садово-паркового мистецтва, старі садиби, комплекси міських парків і садів. Це також природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об'єкт, який охороняється державою і є цінним за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням. До пам'яток природи належать, наприклад, унікальні геологічні відслонення, печери, водоспади, озера, метеоритні кратери тощо. Пам'яткою природи може бути, наприклад, одне рідкісне дерево або території значних розмірів — ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя і долин. У такому разі вони часто іменуються урочищами або природоохоронними ландшафтами. Згідно з класифікацією Міжнародного Союзу Охорони Природи, пам'ятка природи має природоохоронну категорію III, проміжну між національними парками і заказниками, хоча детальний правовий статус залежить від конкретної країни.

Охоронний режим пам'яток природи

[ред. | ред. код]

Охоронний режим пам'яток природи є одним із найсуворіших після природних заповідників і заповідних урочищ. Скажімо, на території пам'яток природи України «забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану»[1].

Територія пам'яток природи позначається на місцевості межовими охоронними знаками.

Історія створення категорії «пам'ятка природи»

[ред. | ред. код]

Термін «пам'ятка природи» як природоохоронну категорію для заповідання вперше застосував у кінці ХІХ століття відомий німецький діяч охорони природи, природоохоронний комісар Пруссії Гуго Конвенц. Завдяки його активній діяльності вже на початку ХХ століття в Німеччині було узаконено таку категорію, як «пам'ятка природи», і почали створюватися пам'ятки природи[2]. Наприкінці 1920-х років природоохоронна категорія «пам'ятка природи» була введена на території Радянської України[3].

Проблеми охорони пам'яток природи

[ред. | ред. код]

В Україні до 90 % пам'яток природи та інших об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення не винесені в натуру, що стає причиною незаконного захоплення територій пам'яток природи[4]. Нерідко до складу пам'яток природи включаються території, що не мають жодної екологічної або іншої цінності[3]. Охоронний режим багатьох пам'яток природи не виконується землекористувачами, і тому значна частина пам'яток природи існує лише на папері[3].

Згідно з Правилами поліпшення якісного складу лісів, затвердженими Кабміном України 12 травня 2007 р. № 724, в пам'ятках природи дозволяється проведення суцільних і вибіркових рубок таких видів: догляду, санітарних, лісовідновних, переформування, реконструкції, ландшафтних[5]. В результаті, в пам'ятках природи, незважаючи на відносно заповідний режим, що декларує ст. 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»[1], відбувається масове вирубування лісу, чим завдається істотний збиток біорізноманітності. Так, у середньому в кожній області України в пам'ятках природи щорічно вирубається близько 190 м³ деревини на площі близько 8 га, а в середньому щорічно по Україні — 4600 біля м³ деревини на площі близько 190 га[6].

Законодавчі заходи щодо поліпшення охоронного режиму пам'яток природи

[ред. | ред. код]

На цей час проектами законодавчих актів, що перебувають на розгляді Верховної Ради України, передбачається внести до видів пам'ятки природи сакральні, карстові пам'ятки природи, а також віднести до пам'яток природи штучно створені об'єкти. Пропонується також дати законодавчу можливість, наприклад, для кращої охорони вікових дерев, створювати пам'ятки природи на територіях інших категорій природно-заповідного фонду[7].

Пам'ятки природи в Україні

[ред. | ред. код]
Див. також: Категорія:Пам'ятки природи України

Закон Про охорону культурної спадщини[8] не містить визначення пам'ятки природи. Однак у цьому законі є таке:

  1. об'єкт культурної спадщини — може бути природним, природно-антропогенним об'єктом (стаття 1)
  2. серед типів об'єктів культурної спадщини є споруди, в тому числі печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, а також визначні місця — зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори (стаття 2)

Із восьми, визначених в цьому законі видів об'єктів культурної спадщини, є два, які мають стосунок до природи (стаття 2):

  1. об'єкти садово-паркового мистецтва — поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
  2. ландшафтні — природні території, які мають історичну цінність;

В Україні діє також Закон Про природно-заповідний фонд України[9]. Цей закон дає визначення «природно-заповідного фонду України», до якого належать (стаття 3):

  1. природні території та об'єкти
    1. природні заповідники,
    2. біосферні заповідники,
    3. національні природні парки,
    4. регіональні ландшафтні парки,
    5. заказники, які поділяються на:
      1. ландшафтні,
      2. лісові,
      3. ботанічні,
      4. загальнозоологічні,
      5. орнітологічні,
      6. ентомологічні,
      7. іхтіологічні,
      8. гідрологічні,
      9. загальногеологічні,
      10. палеонтологічні
      11. карстово-спелеологічні;
    6. пам'ятки природи, які поділяються на:
      1. комплексні,
      2. ботанічні,
      3. зоологічні,
      4. гідрологічні,
      5. геологічні,
      6. пралісові.
    7. заповідні урочища;
  2. штучно створені об'єкти
    1. ботанічні сади,
    2. дендрологічні парки,
    3. зоологічні парки,
    4. парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Закон України «Про природно-заповідний фонд України»
  2. Конвенц Г. Практика охраны памятников природы / Перевод с нем. изд. 1911 г. — К.: КЭКЦ, 2000. — 45 с.
  3. а б в Борейко В. Е. История охраны природы Украины. — К.: КЭКЦ, 2001. — 544 с.
  4. Борейко В. Е. Этика и менеджмент заповедного дела. — К.: КЭКЦ, 2005. — 328 с.
  5. Правила поліпшення якісного складу лісів
  6. Скільки лісу вирубують в українських заповідниках, заповідних урочищах, регіональних ландшафтних парках і пам'ятках природи
  7. [1]
  8. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III
  9. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 № 2456-XII

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]